21 липня — 110 років від дня народження Олени Іванівни Теліги, української поетеси, літературного критика

Народилась Олена 8 (21) липня 1906 року в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині Шовгенів. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга. 3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою.

У 1920 році батько і брат Олени опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

У грудні 1939 сім’я Теліг переїхала до Кракова, де Олена зустріла свого знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН).

У 1941 році в Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово.

7 лютого 1942 р. почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з нею. В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

З метою вшанування пам’яті видатної української поетеси, громадської діячки, борця за незалежність України і пошанування визначних діячів літератури та мистецтва Всеукраїнським жіночим товариством імені О. Теліги було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги. Першим її лауреатом 2000 року стала поетеса Ліна Костенко.

“Не треба слів. Хай буде тільки діло.

Його роби — спокійний і суворий,

Душі не плутай у горіння тіла,

Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”.

Але для мене — у святім союзі

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,

І сміх мій рветься джерелом на волю.

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може в цьому й є моя сміливість:

Палити серце — в хуртовині сніжній,

Купати душу — у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.