Вечір-пам’яті Миколи Фенглера « Не згорає зоря…»

Під такою чарівною  назвою 20 травня 2018 року в приміщенні будинку культури с.Малий Шпаків відбувся вечір-пам’яті Миколи Павловича Фенглера. Ось уже більше десяти років цієї талановитої Людини з великої літери не має посеред нас, але пам’ять, любов і повага до Маестро живуть і досі в наших серцях і будуть жити вічно. Адже світла пам’ять, яку залишив по собі Микола Павлович, і досі незгасною зорею світить нам усім його мелодійними піснями, які він так щиро співав для людей та його мистецтвом керувати народними аматорськими колективами.

Учасниками цього дійства були всі шанувальники творчості Миколи Павловича – народний аматорський хор «Оберіг» будинку культури с.Малий Шпаків, керівник Світлана Якимчук, концертмейстер Олександр Бабохін та перші учасники хорового колективу, причетні до його створення,  колишні студенти Рівненського державного інституту культури,  Малошпаківський сільський голова Михайло Войтович.

На імпровізованій сцені видніється портрет Миколи Фенглера, поруч баян та ноти. Вечір-пам’яті Миколи Павловича Фенглера хвилиною мовчання відкрив директор будинку культури с.Малий Шпаків Юрій Сисюк.  Глядацькою залою полилася пісня – прозвучав запис пісні «Не згорає зоря». Ведучі заходу Олена Сінокопчук та Оксана Сисюк поринули у спогади, які спонукали всіх гортати сторінки життя та згадувати різноманітні події про Миколу Павловича – мудрого керівника, чудового батька, люблячого чоловіка, уважного та водночас делікатного у стосунках з колегами викладача.

Життєвий шлях Миколи Фенглера  був не легкий. Народившись             22 травня 1937 року  в мальовничому селі Косареве, що на Млинівщині, він все життя проніс у собі любов до найдорожчих людей  – матері Марії та батька Павла. Радісно і весело проходило дитинство маленького Миколки, але  були в сім’ї  і тривожні дні. Адже в 1939 році розпочалася Друга Світова війна і залишивши  дружину, чотирирічного Миколку та однорічного Сашка, батько двох синів Павло приєднався до загонів Української Повстанської армії.  А в січні 1945 року борця за волю України Павла Фенглера не стало. Тай  досі ніхто не знайшов сліду поховання відважного воїна. Вже після загибелі Павла в серпні 1945 року народилася довгоочікувана донечка Євгенія. Та щастя було не довгим, адже в квітні 1946 року маму Марію із трьома малолітніми дітьми,  за звинуваченнями в належності до родини «Ворог народу», всю сім’ю Фенглерів вивезуть на далеку Північ, в Архангельську область, де вони прожили довгих двадцять років. По закінченню  семирічної школи Миколу Фенглера за рекомендацією адміністрації лісоповалу відсилають на десятимісячні курси керівників аматорських колективів, після закінчення яких Микола подає документи до Архангельського державного музичного училища і стає студентом диригентсько-хорового відділу. Ще навчаючись  в училищі Микола був солістом Архангельської філармонії, де опанував секрети вокального мистецтва за зразками  світової музики. А в 1962 році сім’я Фенглерів повернулася в Україну у своє рідне село.

Оксамитовий голос молодого співака сподобався викладачам Рівненського державного музичного училища і Миколу Павловича зарахували відразу на третій курс цього мистецького закладу. Після закінчення музичного училища розпочалася творча праця молодого спеціаліста, його радо прийняв Сарненський будинок культури на посаду художнього керівника закладу. Ось тут і знадобилась  власна практика роботи із самодіяльними вокальними ансамблями і хоровими колективами. Наполеглива праця молодого фахівця стала більше помітною для музичного середовища містечка. І Миколу Павловича призначають директором Сарненської музичної школи, де він і пропрацював на даній посаді більше десяти років. А поруч із працею директора закладу велася ще одна натхненна робота, яка утвердила Миколу Фенглера, як талановитого хормейстера. Хор села Доротичі став його першою практичною хоровою школою і вже у 1967 році хоровий колектив здобув першу республіканську нагороду та отримав почесне звання «народний». У 1979 році Миколу Фенглера запрошують працювати на посаду старшого викладача кафедри народного-хорового співу  Рівненського інституту культури. Двадцять один рік Микола Павлович віддав змістовній роботі у рідному вузі, де він  вів клас хорового диригування, вокального ансамблю,  вокалу, очолював хор студентів та кафедру, працюючи на посаді доцента. Про його викладацьку методику, вимогливість до студентів розповіли його колишні студенти. Це Лілія Мельничук, завідувач організаційно-методичним центром відділу культури і туризму райдержадміністрації та Наталія Мовчанець, заступник директора з виховної роботи, вчитель музичного мистецтва опорного закладу «Дядьковицький НВК «школа-сад» та Валентин Почтовий.  У їхньому виконанні акапельно прозвучали українські народні пісні «Ой, полечко поле», «У темному байраченьку».

Микола Павлович прожив змістовне і цікаве життя та залишив після себе дуже гарну пам’ять. Одних хорових колективів, які він започаткував і з якими працював, було аж п’ять. Рівень виконавської майстерності цих колективів був настільки високий, що всі вони отримали почесне звання «Народний». Це народні хори сіл Доротичі, Катеринівка, Малий Шпаків, хор залізничників міста Здолбунів та хор центральної лікарні міста Сарни.

У Миколи Фенглера було багато друзів, однодумців, колег та студентів, які брали приклад у великого вчителя, гарного музиканта та здібного хормейстера. Одним із таких є Костянтин  Макарчук. Це людина, яка попри складнощі життя, йшла до своєї мети, наслідуючи свого вчителя. І мабуть,  йому невипадково випала доля керувати народним аматорський хором с.Малий Шпаків після Миколи Фенглера. Та велика справа Маестро продовжується і дотепер. Цю нелегку ношу взяла на себе місцева жителька, доцент кафедри хорового диригування факультету музичного мистецтва інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету Світлана Якимчук. Впродовж всього камерного заходу у виконанні хору «Оберіг» звучали українські народні пісні «Вітер віє, сонце гріє», «Стоїть козак на чорній кручі», «Гей,соколи», в’яванка українських народних пісень в обробці Світлана Якимчук,  «Сину, качки летять» композитора О.Білаша  та  «Співа село» на музику  І.Сльоти.

Слова вдячності про заслуги Миколи Фенглера прозвучали із вуст Малошпаківського сільського голови Михайла Войтовича, який подякував за організацію і проведення заходу керівникам закладу Юрію Сисюку та Олені Сінокопчук.  Окремо хочеться відмітити спонсора заходу –  пайове сільськогосподарське  підприємство «Злагода» села Малий Шпаків, та його керівників –  Володимира Степанчука, Олександра Яблонського,  Мирослава Поліо.

Світла пам»ять, яку залишив по собі Микола Павлович Фенглер на своєму життєвому шляху своїми досягненнями, своєю працею та гарними вчинками, є глибоким слідом, добрими споминами та щемливою пісенною тугою в наших серцях …

 

Україно моя, ти не символ, а доля!

Доля надто гірка, доля надто солодка.

Це козацькі хрести на могилах  в степу

І стрілецькі тіла біля Бродів у полі,

І вояки УПА, що померли за волю.